Дорогі українці, дозвольте мені поздоровити вас з

наступаючим великим святом – 9 травня. У цей день, який завжди з величезною

повагою святкували наші батьки та діди, "осиновый кол" був вбитий у

світовий фашизм, десятки мільйонів людей віддали своє життя за перемогу над цим

ганебним явищем. Земля України щедро полита кров'ю тих, хто звільняв її від

фашистів. Певен, що в багатьох, навіть тих, хто сидить в цьому залі, є рідні,

які полягли заради наближення цієї великої перемоги. Цього дня ми маємо в усіх куточках України, в наших містах

та селах вшанувати пам'ять справжніх героїв України, тому що ми – нащадки

переможців, і в цей саме день ми маємо замислитись, кожен із нас, у кого є

совість та серце, замислитись над тим, як могло статися, що вулицями наших міст

крокують прихильники есесівських дивізій. Як це сталося, що в Україні, яка внесла

чи найбільший внесок у перемогу Радянської армії, зносять пам'ятники

героям-визволителям, а зводять монументи вбивцям, які зрадили Україну? Як це

сталося, що країну-переможця фашизму перетворюють у країну переможених? Наші

батьки та діди не лякалися дивитися в очі смерті заради перемоги. А ми з вами

що – злякаємось і будемо мовчати? Ні, не буде цього. В Україні мільйони і

мільйони людей – справжніх патріотів, яким точно відомо, хто переможці, а хто

переможений, хто справжній герой, а хто зрадники, що стріляли в спину. Ось І насамкінець на пам'ять декому. Запам'ятайте: враг будет

разбит, победа будет за нами! Я прошу, шановний председатель… Я просил почтить минутой

молчания погибших в этой великой войне. (Хвилина мовчання) Дякую.