Шановний Президенте! Шановний Голово Верховної Ради України,

Прем'єр-міністре, учасники засідань! Дорогі співвітчизники! Я сердечно вітаю

вас з сьогоднішнім днем і святом – Днем Конституції! Вітаю і від себе, і від

представників Асоціації колишніх депутатів, які мені доручили звернутися до

вас. І хоч їх, правда, героїчний минулий парламент забув згадати, що вони

творці держави, тим не менше, вони на це все мають право. Я думаю, що ця

недоречність буде виправлена. Конституція – серцевина правової системи держави. І природно

її повинні знати всі, починаючи від Президента і закінчуючи школярем. Треба

вчити її і в школі, треба долучати до того тих, хто розуміється на праві і на

конституційних нормах, і щоб вони йшли в школу і пояснювали, як треба шанувати

Основний Закон, як його дотримуватись і що з того передбачається для

суспільства. А це означає, що треба мати відповідні підручники, документи, на

які може посилатися і вчитель, і той, хто приходить на зустрічі з молодими, і

так далі. От я заходжу в асоціацію колишніх депутатів і дивлюсь на

такий великий фоліант "Історія парламентаризму в Україні". Такої

дорогої книжки я ще не бачив, щоб видана була у нас, і, очевидно, вона і

змістом така ж сама, Я читаю, що було у другому скликанні, коли ухвалювалась

Конституція. І там я дізнався про те, що 19 червня робота парламенту над

Конституцією була заблокована, і Рада регіонів при Президенті, і РНБО

звернулися з проханням до Леоніда Даниловича, щоб він видав Указ про проведення

референдуму. Я ж знаю, що так не було. Я піднімаю стенограму, 120 сторінок 19

червня, де дискусія велася про процедуру розгляду у другому читанні проекту

Конституції, перенесено на другий день, щоб комітети і фракції розглянули

процедури, які дискусійні, і у п'ятницю, через день, почалася продуктивна

робота над текстом Конституції. До ухвалення референдуму про… указу про… чи до

проголошення референдуму було розглянуто повнокровно 49 статей Конституції,

майже третина всього документа. Я в даному випадку не у претензії до Леоніда Даниловича.

Справа в тому, що і він, і всі ми, і більшість депутатів того скликання –

вихідці адміністративної системи. Вони розуміли так, що спереду отам є булава,

хтось каже гетьман був і так дальше, забуваючи про те, що система влади, яка в

нас існувала до того та, власне кажучи, майже і сьогодні, ще запроваджена ще

ханом Батиєм. Тому треба її змінювати цю систему. І в Декларації про державний

суверенітет було ухвалено як треба змінити. І ця декларація була основою

референдуму всенародного у 91-му році. Тому ми повинні, говорячи про

Конституцію, мати на увазі, що норми її захищені волевиявленням всього народу,

справжнього референдуму, і з такою ж відповідальністю ми повинні ставитися до

цього документу. Так от, я сподіваюся, що і згадана мною ремарка буде

виправлена, тим паче, що там редакційну колегію очолював відомий у цьому залі

академік, історик, тому я сподіваюся, що він теж почитає те, що підписано, і

треба виправляти, тому що людям треба доносити правду. Яке місце Конституції в демократичній державі? От як ми

бачимо формулу демократії, адже демократична держава – це в першій статті

Основного Закону передбачено. Так от, формула демократії – це народ,

Конституція, влада. Якщо така тріада є і в центрі її знаходиться Конституція, ухвалена

народом, тоді влада буде честь мати перед Конституцією і робитиме так як

записано в Конституції, а для цього треба забезпечити відповідну і систему

влади. У нас як сьогодні є? Народ, влада, а далі Конституція, яку

можна змінити, яку можна замінити, переробити і так далі. Відкрийте, ми на

останній науково-практичній конференції дивилися новий текст оновленої

Конституції, чомусь мені здалося, що найбільше змін до Конституції внесено в

розділі "Президент". Навіщо це робиться? Я знаю, що ні один європейський

Президент не дбає так про зміни Конституції, як це траплялося в нас. Чому? Тому

що ми всі вихідці із цієї адміністративної системи, де треба, щоб хтось булавою

сказав, як треба робити і все інше. Так чи не так, корисно це для держави чи не

корисно для суспільства – не в тому річ. Ми повинні забезпечити демократію

насправді. А демократія буде тоді, коли кожен – кожен на місці, кожен

громадянином стане і буде відповідати за свої політичні рішення. Коли він не

буде очікувати, хто йому скаже там з екрана телевізора чи скаже, що цей

красивий чи красива, а цей щось обіцяв хороше, а цей гречки приніс додому чи 50

гривень абощо. А він братиме на себе відповідальність за те, кого він обирає,

бо він житиме від того, його сім'я житиме від того, хто сьогодні знаходиться

при владі на місцевому рівні, на вищому, середньому рівні і у Верховній Раді,

чи хто буде Президентом. Це принципово важливо. Це означає зміну системи влади. Я з

часу і прийняття Конституції, і після того кричу про це скільки років – і все

нібито... ніби я щось не те кажу, що потрібно суспільству, потрібно державі. І подивіться, так організована влада державна у

скандинавських країнах. Там кожен відповідає, він розуміє, що він громадянин чи

у Франції, чи у Польщі абощо. Чому ми не бачимо, що влада сьогодні… вірніше,

влада відсторонена від народу. Це факт. Якщо ми не віримо, це тут ми можемо

говорити, і сьогодні хотілося б нібито в комплементарному такому тоні говорити,

бо справді ж свято, всі прекрасно розуміють, принаймні ті, хто тут знаходиться.

А чи зачіпають оці наші дискусії, які тут проходять, проходили і тепер

проводяться, чи зачіпають вони людей? Чи бачать вони для себе віддачу

позитивно? Я інколи згадую таку коротеньку фразу великої поетеси Тамари

Севернюк: "А ми, немов прибиті мором, усе говоримо, говорим і не пече нам

душі сором, як мертві дивляться на нас". А тут же із першого, другого

скликання вже багатьох депутатів нема. Вони добивалися, щоб держава була

хорошою, благополучною і успішною. А чому так немає? Я відповідаю на це питання:

тому що постійно спостерігається порушення Конституції. І це треба визнавати От ми хочемо в Європу. Те, що Європа нас не хоче, то інша

справа, але ми хочемо в Європу. Давайте будемо робити таку систему влади, як у

Європі. Давайте робити так, щоб самоврядування було справжнім, а не мальованим,

фейковим. Яке може бути самоврядування, коли сьогодні у моєму селі чотири села

входять в одну, так би мовити… та не в громаду, бо громада, Господи, у нас яка

велика. А призначений там староста, який ніколи не був у моєму селі, не знає ні

людей, ні їх проблем, і знати їх не хоче, бо він призначений. А мова йде про

те, що він повинен, що люди на місцях, публічна влада повинна бути обрана

людьми. І від того, як вона працюватиме, як сформовані будуть бюджетна і

податкова системи, людини знатимуть, що вони відповідають за своє благополуччя.

І вони не тікатимуть тоді з України, як ми це спостерігаємо сьогодні. Це велика

біда і горе, Або візьмемо таке. Нам постійно тикають з Європи особливо,

та із Сполучених Штатів, корупція у вас он яка, поборіться з корупцією. А ми

органи вже створили, які, погляньте. Я до Володимира Олександровича звертаюся. Володимире

Олександровичу, подумайте, подивіться, середовище корупції, організатори

корупції – це ті якраз, що створені зараз структури державні Я багато разів звертався з цього приводу. Є проект змін до

чинної Конституції, якому вже 7 років, він опублікований, він поданий

попередньому парламенту для розгляду, його не почитали там, бо там люди важко

читали, в принципі. І він передбачає ті зміни, які піднімуть Україну, які

дадуть змогу зміцнити її зв'язок народу із владою. І це буде демократичний

зв'язок, який потрібен суспільству сьогодні, якщо ми хочемо, щоб Україна була

успішною. І завершуючи, прохання. Завершуючи, я прошу всіх присутніх до важливого питання.

Володимире Олександровичу, Дмитре Олександровичу, шановні депутати нинішнього

скликання, українську землю не можна перетворювати в товар, це буде кінець для

України, майте та увазі.