Шановні колеги, шановні друзі, шановна громадськість! Для

нас це чорна п'ятниця. З невимовним жалем і сумом ми говоримо про смерть нашого

друга і товариша. Правдивий, правдолюб, порядний, рафіновано порядний, чесний,

який, як і багато хто з вас, увірвався в ці стіни парламенту, щоб творити

добро, тільки він по-своєму розумів це добро. Це ціна української політики – його смерть. Для когось це

рубікон і цинічні голосування в залі, а для когось – це сповідь. Вік Христа.

Коли ти збираєш місяцями голоси за позачергове сесійне засідання, а цей зал із

пустими рядами зустрічає принципові питання, за які бореться людина молодого

33-річного віку зі своїми переконаннями, один раз. Коли ти в другий раз збираєш

позачергове сесійне засідання, буквально вчора, і пустими рядами зустрічаємо і

голосуємо, і провалюємо – оце ціна української політики. Один відомий чоловік

сказав, що політика – річ нечиста. То принаймні початок у ній повинен бути

чистим. І Антон Поляков зробив свій чесний і чистий початок у політиці. А

далі... А далі не витримало серце. Тому ми знаємо, Антоне, що тобі багато чого не подобалося.

Ми в цьому переконані, що ми продовжимо цю дорогу, і ці переконання, і ці

слова, які ти робив, говорив. І те, що ти не встиг, ми будемо озвучувати в цій

залі і не тільки в цій залі. С Богом спочивай, наш товариш і друг. Вічна тобі, друже,

пам'ять.